погоджуюсь із думкою, що найбільша харизма іде від живої гри акторів. Певна річ, не менш важливо і майстерно усе відзняти. Я вважаю, що вистави варто транслювати вибірково, щоб не було передозу враженнями. Є такі дивні речі у сприйнятті: і коли замало - не дуже, і коли забагато - також не добре... А найкраще, щоби вчасно і доречно...
більшість людей, котрі справді люблять і цінують живе мистецтво, іноді змушені обмежуватися телеящиковим переглядом. Мистецтво великою мірою стає комерцією. Свого часу художник Альфонс Муха запровадив друкувати свої картини на обгортках і товарах широкого вжитку, вважаючи, що і найбідніші верстви населення заслуговують споглядати красу. Я не закликаю робити це масово, але людям із незначним достатком (богемі) все ж можна іноді влаштовувати свято. Прошу зауважити - мистецтво не належить народові й ніколи не належало. Але кожен має право насолодитися ним, особливо духовно багаті та матеріально богемні...
Альфонс Муха зробив велике діло для свого народу. Великі, трохи гіпербалізовані, але патріотичні історичні панно, чи правильно фрески. А хто не має грошей і любить мистецтво, то хай читає книжки, ходить в театр і в філармонію. Там квитки абсолютно недорогі. Я б хотів, щоб вони були дорожчими, хоча розумію, що не всі зможуть заплатити. Але в такому випадку, для таких категорій людей існують давно в світі випрацювані системи преференцій.
а може справа і не зовсім у грошах. Просто ті, хто люблять мистецтво, будуть любити його і не за гроші. А ті, хто купує престижні квитки і ні фіга не розуміється на мистецтві, тільки дезорієнтує публіку... Є один дуже гарний вірш, автора не пригадую: Хіба можна за щось любити? Хіба можна любити з метою? Вона прийде цілком неждано й заполОнить тебе собою...
Оксана КОПАК, Львів Найбільший талант – бути собою! (Інформаційний бюлетень, № 5(168), 2011, Суми, – С. 3-5, www.bardlitopys.sumy.ua/)
Тараса Постнікова, актора Національного театру ім. І. Франка, заслуженого артиста України, музиканта, співака, поета і композитора, можна порівняти із цікавою книгою. Починаєш читати – стає ще цікавіше: спочатку не помічаєш нумерації сторінок, потім – часу, а коли вчитуєшся – навіть інших. Хіба ж не дивно, що прочитати цю книгу хочеться якнайбільше, але не до кінця… Нині пропоную вам один із найцікавіших розділів цієї віртуальної книги – музика і кобзарство. А якщо цього виявиться замало, то запрошую на офіційний сайт http://taraspostnikov.com.ua.
– Тарасе, окрім акторської у Вас є і музична освіта. Ви професійно володієте: флейтою, фортепіано, старосвітською кобзою, лірою. Власне, про кобзу. Чому саме вона? Як, коли і де Ви її придбали? – Так. Перш ніж вступити до театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого, я закінчив Вінницьке музичне училище ім. М. Леонтовича по класу флейти. Окрім іншого репертуару, я на державному іспиті грав концерти Моцарта, а також Пуленка і Дебюссі. Звичайно, у нас було загальне фортепіано, на якому я дуже любив грати прелюдії Шопена, а на іспиті я грав в чотири руки з педагогом «Угорські танці» Брамса. Із власної ініціативи я додатково відвідував заняття вокалу, тому що у навчальній програмі духовиків не було передбачено таких занять. Також із деяких теоретичних предметів перейшов займатися на паралельний курс до струнників, тому, що в них була більш насичена, розширена і цікавіша навчальна програма.
В училищі у мене з’явились хороші друзі, створилась справжня творча компанія. Ми часто не спали до ранку: писали музику, вірші, пісні; разом грали і слухали музику від джазу і рок-н-ролу до сонористики, додекафонії і нововіденської школи; читали різноманітні книжки – від художньої літератури і поезії до складних і суперечливих філософських творів, не пропустивши, звичайно, ні Достоєвського, ні Кастанеди, ні Ошо, ні Шпенглера, ні Ніцше, ні Олдоса Хакслі. А ще вели гарячі дискусії про всесвіт, сенс буття, релігію, мистецтво і кохання. То були перші вечори, безсонні ночі і ранки, всі ми знаходились у радісному передчутті чогось великого, і як і слід було очікувати, саме в музичному училищі я зустрів своє перше кохання. То був чарівний і неповторний час, і саме в училищі я по справжньому відчув, зрозумів і полюбив МУЗИКУ.
А тепер про кобзу. В житті стаються дивні речі, здається, що нас іноді веде якась вища сила. Коли я вчився в музичному училищі, то дізнався, не пам’ятаю, звідки, що в Україні існує такий інструмент, як кобза. Що він до кінця не знищений і що можна його знайти. Я дуже хотів його отримати, але навіть не здогадувався, де його потрібно шукати. І от я приїхав до Києва, вступати до театрального інституту, подав документи і пройшов творчий відбір. Зі мною разом вступав один хлопець, його звуть Олександр Абишев, а псевдо у нього Кіт. Ми стали друзями. Він сам з Тернополя, але в Києві вже був давно, служив тут, і знав весь андеграундний Київ!
Це для мене були феєричні, незабутні моменти. Ми дні і ночі проводили на концертах (не попсових), на виставках, археологічних розкопках, виставах, кінопоказах і лекціях зі психоаналізу в Національному університеті, у сховищах музеїв, куди не всіх пускають, бачили унікальні колекції! Ми з Котом проводили час в компанії музикантів, акторів і художників, а точніше в компанії музиканток, актрис і художниць. І раптом з’ясувалось, що він є братчиком київського кобзарського цеху, що він – учень унікальних людей, останніх носіїв кобзарської традиції, і до того ще й майстер старосвітських музичних інструментів! У Кота золоті руки, він має талант від Бога. Я вважаю, що на даний момент він – найкращий майстер старосвітських інструментів не тільки в Україні, але й у світі. Деякі майстри роблять не музичні інструменти, а красиві дерев’яні скульптури, які не звучать!
Тоді я одразу замовив йому кобзу. Олександр зробив мені унікальний інструмент за смішні гроші і мішок картоплі. Гроші ми разом прогуляли, а картоплю разом з’їли, тому, що жили в гуртожитку в одній кімнаті. Ми тоді були вічно голодні, але повні енергії.
– Тарасе, Ви неодноразово брали участь у чудовій програмі «Folk-music». Які враження від цієї програми? – Я дуже вдячний відомій співачці, заслуженій артистці України Оксані Пекун, яка є ведучою програми ”Фольк-music”, та продюсеру цієї програми Володимиру Коваленку за запрошення взяти участь у цій прекрасній програмі на Першому національному каналі. Ці люди роблять прекрасне і дуже потрібне діло! Вони відроджують і популяризують українську народну пісню, і не на словах, а на ділі. (Погоджуюсь, програма ”Фольк-music” – чи не єдина на сьогодні, яка по духу є справжньою українською, – О. К.)
Залучаючи і народні колективи, і відомих виконавців, які виконують пісню у двох варіантах – у автентичному і сучасному – тим самим піднімають авторитет української народної пісні, і показують на всю країну красу і сучасність української пісні, роблять її модною. Таким чином автори і учасники ”Фольк-music” доводять, що українське – цікаве і оригінальне, вчать не цуратися свого, а пишатися нашим багатством.
Ідея програми дуже оригінальна і талановита. У проекті ”Фольк-music” були представлені три мої пісні. Пісня ”Горішок”, яку ми заспівали дуетом з прекрасною талановитою актрисою і співачкою, і дуже гарною дівчиною Дариною Сумською, і пісня ”Ластівонька”, стали переможцями програми ”Фольк-music”, пісня ”Бричка” була виконана як гість програми. Спеціально для зйомок цих пісень, були поставлені оригінальні танцювальні номери, у виконанні професійного балету. Аранжування пісень ”Бричка” і ”Ластівонька” зробив дуже талановитий аранжувальник і композитор, мій друг Віталій Філімончук. Ми давно співпрацюємо з Віталієм, і аранжування до всіх моїх пісень робить саме він. Він справжній професіонал, і до того ж має прекрасне відчуття смаку. Він чудово знає сучасну музику і також відчуває українську народну мелодику. І йому вдається дуже вдало і оригінально поєднувати старовинну мелодику із сучасною стилістикою. Власне у цьому і полягає оригінальність наших пісень, їх родзинка. І саме аранжування Віталія і використання у піснях старосвітської кобзи і ліри і надають моїм пісням неповторного звучання, і вирізняють їх від усього пласта сучасної української естради. Я дуже дякую Віталію, за те, що він мене зрозумів, відчув що мені потрібно, і взявся за мій проект. І пісні вийшли самобутніми, оригінальними і не схожими на інші проекти. Ми з Віталієм розуміємо один одного з півслова.
Я вдячний пані Оксані Пекун і пану Володимиру Коваленку за запрошення до співпраці. Я отримував насолоду. Хай програма ”Фольк-music” процвітає і розвивається.
– Отже, маючи в репертуарі достатньо пісень, Ви можете думати і про видання власного диска? Це можуть бути Ваші власні й зібрані народні пісні? Яка тематика пісень Вам цікава? – Я записав багато музичного матеріалу і найближчим часом планую випустити аудіо альбом. Але, звичайно, я роботу не припиняю, і продовжую працювати над новим матеріалом. У альбомі будуть як авторські пісні, так і народні. А ще альбом буде поділятись на дві частини. Перша частина – це пісні у сучасному аранжуванні, в яких я використовую старосвітські українські музичні інструменти: кобзу і ліру, а також старовинну українську народну мелодику, а друга частина буде складатися із пісень, заспіваних виключно під супровід кобзи. (До речі, раджу таки зайти на сайт Тараса Постнікова http://taraspostnikov.com.ua і прослухати пісні, а потім написати свої враження на Форумі, – О. К.)
Деякі мелодії в цих піснях можуть здатись східними, але це не так. Це старовинні автентичні кобзарські перегри і вокальні мелізми. Настільки сучасне вухо забуло народну стародавню українську ладову мелодику, що не впізнає свого. І я хочу цю мелодику представити і хоч трошки повернути сучасним українцям ці унікальні музичні особливості. А тематика – це, звичайно, кохання, а також героїчні і трагічні козацькі пісні. Кобзарі також співали псальми, пісні релігійного характеру, вони були в прямому розумінні духовними батьками нашого народу, тому, безумовно, такі пісні теж увійдуть до диску, і також декілька обрядових пісень. А ще в альбомі будуть танцювальні пісні. Отже альбом планується різноплановий і різнобарвний, тому кожен зможе знайти там те, що особисто йому буде цікаво. А тим фактором, який буде об’єднувати всі ці пісні буде, звичайно, кобза і українська мелодика.
– Тарасе, нам відомо, що акторська робота забирає чимало часу. Однак, Вам якимось дивним чином вдається поєднувати і роботу в театрі, і зйомки в кіно, і працю на телебаченні, і музичні захоплення. Як, приміром, виглядає один із Ваших робочих днів? – На це питання я не можу точно відповісти, тому, що у мене день на день не схожий. Розклад роботи в театрі приблизно такий: ранком репетиція, а ввечері вистава. Бувають ще вечірні репетиції, а також денні та ранкові вистави. Коли йде випуск нової вистави, то залежно від матеріалу, знаходишся в театрі на репетиціях з ранку до ночі щодня, майже місяць до прем’єри. Буквально живеш в театрі.
Якщо зйомки, то в основному з 6 – 7 ранку до пізньої ночі, а то і до наступного ранку, хоча буває, вкладаємось в знімальну зміну 8 годин. Якщо зйомка на натурі (природі) або режимна зйомка, то це завжди екстрім, – можна довго чекати сприятливих погодних умов. А зимою – повний екстрім: вся знімальна група тепло вдягнена, а ти в гримі, в легкому костюмі з голою шиєю, без головного убору в сильнючий мороз на сильному вітрі в заметіль, в снігу, а іноді навіть у крижаній воді… Часто знімають в листопаді літо, а ти повинен бути спітнілий від спеки, і гример регулярно прискає тобі на спину, під пахви і на голову водичку, або маже рідким косметичним силіконом. Взагалі, для актора здоров’я дуже важливе, тому, що кіно вимагає великих витрат сил і здоров’я. А якщо зйомка не в Києві, то експедиція, так називається виїзд знімальної групи на потрібне місце зйомок, може тривати декілька місяців.
Якщо говорити про естраду, то я намагаюсь робити запис в студії ввечері – мені так краще і легше співати. Концерти, зазвичай, теж ввечері. Концертний тур може бути на декілька тижнів. Але не все так чітко і точно. Не все так розподілено. Зазвичай все разом, і вистави, і зйомки, і концерти.
Не так давно у мене був нелегкий період. Я тоді знімався в картині «Владика Андрей» режисера Олеся Янчука у Львові, у фільмі «Серце світу» в Києві, вів програму «Ви поїдете на бал» на 1+1 в Києві, грав вистави в рідному театрі ім. І. Франка в Києві, і грав вистави в театральній компанії «Бенюк і Хостікоєв» в Ужгороді, тому, що компанія в той час була в Ужгороді на гастролях. В той час я, можна сказати жив в літаках, поїздах, автобусах і таксі! І от, я пригадую, один із моїх робочих днів. Він для мене був екстремальним! Між зйомками в різних містах, я в одну добу два рази летів літаком,і два рази їхав поїздом із заходу на схід, і навпаки. І в ту добу я зіграв дві вистави : в Києві "Віват Королево”, і в Ужгороді "Білу ворону"! Звичайно, в такому режимі роботи, весь можливий вільний час намагаєшся приділяти родині. Якщо випадає вільний день, одразу сідаєш в літак, чи на поїзд і летиш, чи їдеш до Києва, до родини. Я дуже вдячний моїй коханій дружині Ірині за розуміння і підтримку. Для мене моя родина – це, в прямому сенсі слова, мій тил, моя фортеця.
– Маючи власних дітей, чи приохочуєте їх до мистецького життя? Чи навпаки, – вважаєте, що вони самі повинні обрати заняття до душі? – Вони у мене ще маленькі, але я намагаюсь навчити дітей всього чого я вмію, і хотів би, щоб вони вміли і знали те, чого я не вмію і не знаю. Моєму синові Святославу п’ять років, і з першого року життя він грав і на фортепіано, і на флейті, і на лірі, і на сопілці, і на губній гармошці, і сідав на шпагат, і диригував під увертюру ораторії «Так казав Заратустра» Р. Штрауса, і я маю унікальне відео, як він це робив. Коли виросте, я думаю, йому буде цікаво подивитись. А тепер разом зі мною він співає арію Андрія з вистави «Задунаєць за порогом» коли я репетирую вдома. А моїй доці Олені півтора рочки, і вона завзято танцює, коли чує мої пісні. Разом з мамою вони ходять на мої вистави. І не тільки дитячі. Але безумовно, вибір їхнього життєвого шляху буде виключно за ними. Я жодним чином не буду їх кудись насильно тягти, тим більше в мистецтво. Моє завдання дати їм найбільше.
– Яка Ваша найкраща життєва роль? – Моя найкраща життєва роль – це мої діти.
Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 2
Вы не можете начинать темы Вы не можете отвечать на сообщения Вы не можете редактировать свои сообщения Вы не можете удалять свои сообщения Вы не можете добавлять вложения
