багато світових критиків узагалі схильні вважати, що без американської літератури (кіно, музики, театру тощо) не дали б собі ради всі інші літератури світу (ні європейська, ні латиноамериканська, ні орієнтальна)... коротше кажучи, Адам і Єва, як тільки їх вигнали з раю, відразу ж завернули у найближчий МакДональдс на одній із вуличок Беверлі-Хіллз... Невже хтось сумнівається?
Нажаль багато людей так і думають. З маленькими різницями. У кого зразу завернули в комунізм, у кого зразу прийшли в Москву, у кого в Польщу, у кого у "вільний світ". Геніальний Сковорода: " Кожному городу нрав і права..."!
Віктор Морозов "Тільку ві Львові" " Най єнші шукають на вербах грушок В Мюнхені, Парижі, Торонті, Мене ж Бог боронить від хибних думок, Зі Львова я ані ні крок.
Бо де ще є людям так файно, як ту, Тільку ві Львові. Бо де ще зубачиш таку красоту, Тільку ві Львові.
Ховаймо на спід тягар наших бід, І в Штати нема чо тікати. Таж пиво у нас холодне, як лід, Дівчата солодкі, як мід.
Якби ще десь раз я вродитисі вмів, то Тільку ві Львові. Так люблю той Львів, що бракує ми слів, Львів то є Львів.
На світі є Відень, Гонконг і Нью-Йорк, Я ж нігди туди не поїду, Бо зроду не схильний до хибних думок, Зі Львова я ані на крок...
Бо де ще є людям так файно, як ту, Тільку ві Львові. Бо де ще зубачиш таку красоту, Тільку ві Львові.
Ховаймо на спід тягар наших бід, І в Штати нема чо тікати. Таж пиво у нас холодне, як лід, Дівчата солодкі, як мід.
Ну ж ще зобачиш таку красоту, Тільку ві Львові. Роздінуть, роззують, ще й писок наб'ють, Тільку ві Львові.
Якби ще десь раз я вродитисі вмів, то Тільку ві Львові. Так люблю той Львів, що бракує ми слів, Львів то є Львів.
Ну що маю сказати? Файно! Фест файно! Тільки я думаю, що на цей вірш можна класну створити пісню, Та цей вірш, я певен, і написано з прицілом на пісню.
не повірите, але серед чоловіків також трапляються такі екземпляри. То напевно якась суто людська риса, і на стать не вельми впливає! а ще я використала у своїх свіженькій новелі слова однієї пісні, яка відповідає на багато запитань із цього приводу...
Скажу вам дочки і сини, Всього себе скажу у цій розмові, Нема в житті напівціни, Нема в житті напівлюбові. Із пісні Іво Бобула
Ось ми йдемо собі тихими вуличками. Ще доволі тепло. Нас оминають туристи і кельнери – столики літніх кафе переповнені майже по вінця. Ти контролюєш усе: свої кроки, слова, навіть жести і погляд. А я би отак не змогла – мені вже вухами пара пішла і тому…
І тому я наважуюсь різко отак обернутись веселим обличчям до тебе. Занурюю усі свої десять пальців у твою густу бездоганну чуприну і роз-ку-йов-джу-юу-у-у-у-ух! Ти ковтаєш слова, бо хіба би хто міг так поводитись та ще й із тобою?! Можливо, я дістану по руках, але я це зробила! І, чуєш, нітрохи про це не шкодую! Бо тебе повернула лицем до життя! Ти нарешті ожив! Весь такий а-ку-рат-ний, прилизаний, чистий – ти стоїш і смієшся! Уррра!
14 жовтня 2011 р. Б., Львів
Можна знайти в природі півтони, Можна життя спинити на півслові, Але нема в житті напівціни, Але нема в житті напівлюбові. Із пісні Іво Бобула
Збираю листя у парасолю – воно розтікається теплими акварелями. Чужі обличчя стають знайомими. Чекаю на те, що вже давно минуло. Тільки знаю, що осінь повториться. Щоразу вона приходить вчасно, і я її за це найбільше люблю.
І за те, що стою посередині між Намібією і Ботсваною, – дарма, що майже в самому кінці довжелезного списку. Мені тут добре, як листочку в парасолі. Між Бахом і Оффенбахом – обоє підстрибують. Їм же майже все одно, а в мене – осінь і пахлава.
В навушниках драйвують зграї риб, і разом з ними Pievos «Parastas pasaulis». Якщо точніше – саме зараз пісня «Kelione». Хочеш послухати? Ну ж, захочи!!!
У мене липкі пальці від пахлави, облизую їх назустріч перехожим. Думають, може здитиніла?! Хай думають. Адже я нині таки розкуйовдила тобі чуприну, і нічого…
– Що це? – То риторичне запитання чи я маю на нього відповісти?
Коротше кажучи, я тебе заплутала. От і добре – не будеш питати про очевидне.
Ніщо даремно не мина, Напівсльози ніхто повік не зронить, За все в житті ціна сповна – За кожну мить, за кожен подих. Із пісні Іво Бобула
Відмикаю помешкання своїми ключами. І поки О. Биструшкін по радіо читає реп, а насправді думає, що співає, насипаю собі кави на дно горнятка і думаю, скільки води додати? Сіре + червоне… а може листя з парасолі?..
Що маю сказати! Дуже добре. Вдало. Дуже чітко відчувається настрій. Яскраві, чітко намальовані образи, але подані через призму стану автора. Вітаю! Хороші мініатюри! А Ви часом не захоплюєтесь імпресіонізмом? Бо це мій най улюблений стиль.
Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1
Вы не можете начинать темы Вы не можете отвечать на сообщения Вы не можете редактировать свои сообщения Вы не можете удалять свои сообщения Вы не можете добавлять вложения
