Спочатку приходять ті, що солодять. За ними ті, що за носа водять. Опісля них - на руку нечисті, Що все порахують у твому захристі. За ними наб"ється всіляка голота, Що має лиш очі й великого рота. Відтак прибіжать ті, що строчать доноси, - Опишуть, хто ти й під кого косиш.
Ти хочеш знати, що буде далі? - Суди, пересуди, пігулки, шпиталі. А згасить твою нещасливу зірку Столяр, що зніме на око мірку.
* * * Час будити вже треті півні. Я сп’янів від вина журби. Закохайся у мене опівдні, А опівночі – розлюби. Хоч би день перебудь. Хоч днину Перемучся. А там – забудь. Я любов цю, немов дитину, Заберу у самотній путь.
У шинках, де гульбанять пройди, Я писав би тобі листи. А солодкі, грудасті хвойди Розпускали б, як пави, хвости. Душогуб у сорочці білій Наливав би мені вино. І зірки, наче яблука спілі, Барабанили у вікно.
А якби заспівали півні, Я б зізнався крізь п’яний сміх: Закохався у тебе опівдні, А забути досі не зміг.
Львівський романс
I Нашлю на тебе вітру і дощу, навчу їх промовляти попід вікнами, що в цьому місті є сумний міщух одній тобі присвячений і відданий. Забувши про розважливість і страх у місті з посполитими примарами, з твоїм ім"ям щоранку на устах на площі Ринок він торгує хмарами. І хоч у нього крам той не беруть, ще й кидаються сміхом або кпинами. він їх шкодує: "В них нелегкий путь. вони не люблять - значить є невинними".
А вечорами з чаркою удвох він розмовляє зі своєю мрією. І вірить він: кохав в ту мить і Бог, коли вночі схилявся над Марією.
II Чоловік твій найме сторожу, Непідкупних і злих людей, І мене, наче силу ворожу, Чатуватиме кожен день. Але я не прийду оружно, Не гримітиму, як гроза, - Просто місто засиплю ружами Хто б і що б мені не казав.
Ти побачиш той квіт спросоння - Він білітиме у вікні. Я ж стоятиму, наче сонях Серед вулиці вдалині. Чоловік твій прикусить губи І подумає:"Як він міг!"
- Одягайся тепліше, люба. То не квіти, То випав сніг...
* * * Моя душа зосталась без кутка. Її прогнали клопоти у шию На вулицю, де пси голодні виють І паморозь колюча на зірках. А що робити? Жити з нею як? Встрявала скрізь. Була, немов дитина. Я став нервовий, наче маніяк. Не міг зігнути там, де треба спину. У інших душі - тихі, мовчазні, Ні сповідей не хочуть, ні причастя. Їх люблять гроші, їх цілує щастя. Моя ж душа… Нащо вона мені?
Хоч і без неї, звісно - щось не те, Так, наче б я грішу або лжесвідчу. Я постарів. Душа ж іще цвіте. Сказала прийде, Якщо я покличу.
*** Волога пружність губ. Язик – солодке жало. Одежі наші – лист. Він з шелестом опав. Ми світимось в пітьмі тілами, наче жаром. Летить до нас любов метеликом, сліпа.
Послухаймося рук. Слова їх відчайдушні. І сором твій і страх випалює жага. На тремт твоїх колін, що стулені, як мушлі, Рука моя лягла, крилата і легка. Кохаймося! Не вір, що ночі є без краю. Кохаймось, доки день не надягнув ярма. Бо ранку сивий бог нас вижене із раю. До нього ми ввійшли на мить. І крадькома...
Дуже добре! Всі вони різні, але хороші. Знову ж не буду писати детальніше, бо писати не дуже люблю, я маю на увазі натискати кнопки, але поезія дуже цікава. Додам лише, що багато акторів просто переривають масу літератури у пошуках хорошої сучасної української поезії. Особливо студенти!!!! І я так в інституті робив, аж до запаморочення. Бо крім "бумагомарателей" майже нічого не можна було знайти. А бачите, виявляється вірші є, тільки чомусь поети не дуже воліють зв"язатися з молодими акторами, наприклад студентами театрального! А дарма!
насправді доброї поезії, як і доброї прози не бракує - просто не працює зв"язок!!! Деколи й викладачі не знають добрих авторів, то хіба в хаті, в родинній традиції складаються такі культурні атмосфери, звідки й виносять справжні мовні перли! І кажу це недарма, бо нині День укр. писемності та мови. Завтра читатимемо з учнями гарну поезію, присвячену цьому дню.
Дійсно, українська творча молодь розосереджена! Але наприклад Ви робите прекрасну справу! Ви дійсно об"єднуєте людей. Не кожна людина здатана на це як Ви! Ну, наприклад, зі скількома людьми Ви вже мене познайомили, я навіть до Сум їздив дякуючи Вам! Ви робите велику справу!
дякую, моральна підтримка для мене та ще й від творчої Людини зараз дуже важлива! Як у Львові кажуть: "Файні люди файних знають, файні файним помагають"!
подаю повну версію того, що сказано вище. Не усі слова цієї пісні варто сприймати буквально, але є там і такі, що як мед солодкі!
Файні люди
Файним людям файно спиться, Файним людям файне сниться, Файні люди файних знають, Файні файних поважають. Ой так, так! Файні файних поважають.
Файні файних просять в гості, Файні файним миють кості, Файні файним файно роблять: У горілці файно топлять. Ой так, так! У горілці файно топлять.
Приспів: Вміють пити файні ґазди, Їх за образ можна класти, Вміють файно говорити, Вміють файно ями рити. Я тих файних файно знаю, Я їх файно оминаю, І не п'ю я з ними вина. Файна слабша половина!
Файна любко, губки дай-но, Поцілуємося файно, А хто заздрить, той звичайно, Забурчить, що то не файно. Ой так, так! Забурчить, що то не файно!
Та коли ми файні люди, То кохаймось - файно буде, Та коли ми файні люди Покохаймось: файно буде. Ой так, так! Покохаймось - файно буде!
ні, то пісенька ще з початку ХХ століття. Я шукала автора, але він, здається, кудись пішов і не вернувся... Здається, Роман Завадович... я свого часу, коли була студенткою, писала якісь іронічні віршики про студентське життя і підколювала ними знайомих - десь воно зберігається в рукописах...
Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1
Вы не можете начинать темы Вы не можете отвечать на сообщения Вы не можете редактировать свои сообщения Вы не можете удалять свои сообщения Вы не можете добавлять вложения
