Дякую, бо це , так би мовити, з Вашої подачі! Але я ще раз відмітив, що, нажаль, творчі люди дуже роз"єднані, і не хочуть одне одного почути, не кажучи вже про зрозуміти! Може так і треба... Не знаю!
індивідуалісти - творчі люди насамперед зважають на свій внутрішній світ. Якщо говорити спрощено, то за соціонічними характеристиками це 4-та квадра. Не знаю, чи цікавилися Ви коли-небудь соціонікою, але то справді пізнавальний розділ психології, хоч і не дуже переконливий... ну от. І більшість митців належать, власне, до того 4-го типу. А це страшні індивідуалісти і богема!
Ви, взагалі, зразуміли самі, що Ви написали!? Не вірте різним творам різних псевдотеоретиків від псевдонаукових псевдодосліджень! Ви ж самі при бажанні можете написати цілий науковий твір наприклад під назвою "Архітектоніка чуттів". Чи не так? Ви, взагалі, читали про те ким був містер Фройд? Що він досліджував, і які у нього були переконання і цілі? Згадайте античних авторів!
Фройд має такий самий стосунок до соціоніки, як дріжджове тісто до космічної ракети. Цим займався Карл Густав Юнг і багато в чому він правий. Соціоніка - неймовірно цікава наука. А з приводу архітектоніки - я пишу про це у своїй малій прозі, і пишу, як мені видається, доволі цікаво. (Як бачите, якщо я колись помру, то не від скромності, а таки від глибокої старості)...
Колись Рахманінов прийшов на майстер-клас до конси. І до нього підбігає якась ідейно-романтично-енергійна студентка теоретичка і захоплено починає розповідати йому як геніально він використав у одному своєму творі свій же геніально створений 14ти ступеневий звукоряд! І питає як він створив такий лад, і що він мав на увазі? А він сказав, що він нічого спеціально не створював, а просто писав музику, а розбір творів це уділ теоретиків та методистів. Це звичайно не означає, що цей геніальний композитор не знав теорії, композиції та гармонії музики! Просто всьому є своя межа і доцільність!
Моя коліжанка, теоретик музики (який дивний збіг з Рахманіновим) також запитала, що я мала на увазі, коли написала цю новелу (одну з тих, які вона подужала)... мене заціпило! Те саме, якби мене запитали: "Що ви мали на увазі, коли їли цю страву?" І я зрозуміла, що окрім людей інтуїтивних, до яких я належу, є ще аналітики, яким усе треба щоб "чітко і ясно". Вони в цьому не винні, просто у них такий склад розуму, і нема на то ради!
Оксана КРИШТАЛЕВА, Львів На хвилях чистої музики (журнал «Джаз» (Київ), 4 (32), 2011, – С. 22-23) Про те, що Тарас Постніков – актор театру і кіно, заслужений артист України, я дізналась після того, як переглянула кілька фільмів за його участю. А потім, звичайно, зазирнула в інтернет і довідалась куди більше! Зокрема – що Тарас ще й професійний музикант! І от коли з’явилась нагода поспілкуватись із таким цікавим співрозмовником, я, звичайно, довго не вагалась… Пропоную вам, дорогі читачі, лише невелику частину нашої розмови. Значно більше ви зможете побачити і почитати на сайті http://taraspostnikov.com.ua, куди вас і запрошую.
– Тарасе, Ви народились і виросли у творчій родині. Ваші батьки – заслужені артисти України, актори Вінницького академічного музично-драматичного театру ім. М. Садовського, п. Людмила Мамикіна і п. Володимир Постніков. Тож не дивно, що Ваше захоплення музикою і театром – родинне. Скажіть, батьки з дитинства залучали Вас до акторського життя? – Я виріс у театрі, за лаштунками. Скільки я себе пам’ятаю, у нас вдома завжди збирались актори, музиканти, солісти, вокалісти, режисери, диригенти, художники! У нас вдома влаштовувались справжні концерти, виконувались під фортепіано відомі арії із опер, оперет і мюзиклів, відбувались майже цілі вистави, велися розмови про мистецтво, театр, музику, живопис, про корифеїв, розповідались акторські історії і байки, і завжди звучали українські народні пісні у прекрасному виконанні моїх батьків і їхніх колег, артистів Сумського театру драми і музичної комедії ім. М. Щепкіна, в якому тоді працювали мої мама і тато. А я, маленький, повзав під столом і як губка всотував все, що чув і відчував, і разом з усіма підспівував. То був чарівний, щасливий час, і то були мої перші уроки акторської майстерності.
– Тарасе, Ви професійно володієте: флейтою, фортепіано, старосвітською кобзою, лірою. Як, коли і де Ви придбали кобзу? – Перш ніж вступити до театрального інституту ім. І. К. Карпенка-Карого, я закінчив Вінницьке музичне училище ім. М. Д. Леонтовича по класу флейти. В училищі у мене були прекрасні педагоги, а також з’явились хороші друзі, створилась справжня творча компанія. Ми часто не спали до ранку: писали музику, вірші, пісні; разом грали і слухали різноманітну музику. Нас цікавило все: від джазу і рок-н-ролу до сонористики, додекафонії і нововіденської школи. Ми також читали різноманітну літературу – від класичної поезії і прози, до складних і суперечливих філософських творів. Це також був чарівний і неповторний час, і саме в училищі я по справжньому відчув, зрозумів і полюбив МУЗИКУ.
Коли я вчився в музичному училищі, то дізнався, що в Україні існує такий інструмент, як кобза. Що він до кінця не знищений і що можна його знайти. Я дуже хотів його отримати, але навіть не здогадувався, де його потрібно шукати. Йдеться не про домбру, яку помилково називають кобзою, не про бандуру, яку чомусь іноді теж називають кобзою, а бандуристів кобзарями, і не про гітару «золоті руки» яка має гітарний стрій, тільки їй зробили округлу форму і чомусь теж назвали кобзою. Йдеться про справжню українську старосвітську кобзу, яка має свій відмінний стрій, конструкцію, спосіб звуковидобування, і дуже характерний і цікавий репертуар. Все це записав М. В. Лисенко від видатного кобзаря Остапа Вересая, який був одним з останніх кобзарів, тому ця кобза ще має назву Вересаївська кобза. Була ще кобза Мамаївка, яка зображена на народній картині «Козак Мамай», але вона, на жаль, втрачена. І от я приїхав до Києва, вступати до театрального інституту. Зі мною разом вступав один хлопець, його звуть Олександр Абишев, а псевдо у нього Кіт. Ми стали друзями. Він сам з Тернополя, але в Києві вже був давно.
Це для мене були феєричні, незабутні моменти. Ми дні і ночі проводили на концертах (не попсових), на виставках, археологічних розкопках, виставах, кінопоказах і лекціях з монтажу на кінофаку, і лекціях зі психоаналізу в Національному університеті ім.. Т. Г. Шевченка, у сховищах музеїв, куди не всіх пускають, бачили унікальні колекції, наприклад у Києво-Печерській Лаврі! Ми з Котом проводили час в компанії музикантів, акторів і художників, а точніше в компанії музиканток, актрис і художниць. І раптом з’ясувалось, що він є братчиком київського кобзарського цеху, що він – учень унікальних людей, останніх носіїв кобзарської традиції, що він майстер старосвітських музичних інструментів! Тоді я одразу замовив йому кобзу. Олександр зробив мені унікальний інструмент за смішні гроші і мішок картоплі. Гроші ми разом прогуляли, а картоплю – з’їли, тому, що жили в гуртожитку в одній кімнаті. Ми тоді були вічно голодні, але повні енергії. У Кота золоті руки, він має талант від Бога. Я вважаю, що на даний момент він – найкращий майстер старосвітських інструментів не тільки в Україні, але й у світі.
(До речі, детальніше прочитати про кобзу, а також послухати пісні Тараса Постнікова ви можете, завітавши на офіційний сайт http://taraspostnikov.com.ua. Поділіться також своїми враження від побаченого і почутого на Форумі цього сайту! – О. К.)
– Які музичні стилі, окрім фолькових Вам подобаються? Зокрема, як Ви ставитесь до джазу? – Я люблю різні музичні стилі. До джазу я ставлюсь дуже добре, навіть колись грав джаз і в оркестрі, і в ансамблі. Грав і стандартний джаз із друзями музикантами. Після концерту імпровізували до ранку, нам тоді вдалось знайти товстенну книжку із джазовими стандартами. Люблю класичну академічну музику наприклад Шопена, Прокоф’єва, Бетховена, Баха. Люблю і рок-н-рол, наприклад Джері Лью Льюіса, Елвіса Пресли, люблю “Бітлз” , ”Дорз”, ”Пінк Флойд” . Із задоволенням слухав складну музику XX століття, наприклад “ Pacific 2-3-1”, а також сонористику (тембральну техніку). Люблю також справжню народну музику. Взагалі я люблю хорошу музику. Але може більше за інші стилі мені подобається імпресіонізм. Як у музиці - Дебюссі, Равель, так і в живописі - Моне.
– Тарасе, Ви неодноразово брали участь у чудовій програмі «Folk-music». Які враження від цієї програми? –У проекті ”Фольк-music” були представлені три мої пісні. Пісня ”Горішок”, яку ми заспівали дуетом з прекрасною талановитою актрисою і співачкою, і дуже гарною дівчиною Дариною Сумською, і пісня ”Ластівонька”, стали переможцями програми ”Фольк-music”, пісня ”Бричка” була виконана як гість програми. Спеціально для зйомок цих пісень, були поставлені оригінальні танцювальні номери, у виконанні професійного балету. Аранжування пісень ”Бричка” і ”Ластівонька” зробив дуже талановитий аранжувальник і композитор, мій друг Віталій Філімончук. Ми давно співпрацюємо з Віталієм, і аранжування до всіх моїх пісень робить саме він. Він має прекрасне відчуття смаку, чудово знає сучасну музику і також відчуває українську народну мелодику. Віталію вдається оригінально поєднувати старовинну мелодику із сучасною стилістикою. Власне, у цьому і полягає оригінальність наших пісень, їх родзинка. І саме аранжування Віталія і використання у піснях старосвітської кобзи і ліри і надають моїм пісням неповторного звучання, і вирізняють їх від усього пласта сучасної української естради. Я дуже дякую Віталію, за те, що він мене зрозумів, відчув що мені потрібно, і взявся за мій проект. Ми з Віталієм розуміємо один одного з півслова. Я вдячний пані Оксані Пекун і пану Володимиру Коваленку за запрошення до співпраці. Хай програма ”Фольк-music” процвітає і розвивається.
– У свої 35 Ви вже стали заслуженим артистом України. Я переконана, що цілком заслужено. І підтвердженням цього є Ваші напрацювання в кіно, в театрі, на сцені. Робота для Вас, очевидно, займає основне місце у житті. Чи залишається час і увага для родини, дозвілля, друзів? – Дякую за хороші слова. Так, відколи я приїхав до Києва, у мене почалось по-справжньому самостійне доросле життя, і відтоді я весь час працюю. Мене часто запитують журналісти яке у мене хобі, яке у мене улюблене діло окрім професії? Я відповідаю, що я щасливий, тому, що моя професія це і є моє улюблене діло, і моє хобі, і що після роботи, я займаюсь своєю роботою. Але це не означає, що я не приділяю уваги своїй родині, просто робота актора не закінчується коли він виходить зі сцени чи виходить з кадру. Внутрішня робота актора продовжується скрізь і постійно, і вдень і навіть уночі. Є навіть такий акторський вислів, коли щось не виходить у якійсь сцені, і актор потрапляє у, свого роду, творчий глухий кут, то актор говорить, що з цим, ( мається на увазі матеріалом ) треба переспати. Робота актора, і взагалі артиста публічна. Вистави, зйомки, концерти, записи. Ця робота пов’язана з частими переїздами, гастролями, турами, експедиціями, спілкуванням з різними людьми, всі чекають від артиста свята, цікавих історій, веселих пригод… Але ви не повірите, я дуже домашня людина, сімейна. Після калейдоскопу всіх цих подій, приходиш додому, обіймаєш своїх рідних, притискаєш до грудей своїх коханих діточок, вони починають тобі щось щебетати, і немає на світі нічого більш дорожчого. Для мене родина має величезне значення, може навіть важливіше ніж робота. Треба просто розуміти, що любов, як казав Ф. Достоєвський має бути діяльною, і я вважаю, що один із виявів любові чоловіка це обов’язок забезпечити своїх коханих, свою родину, а без роботи це зробити неможливо. Якщо ти не син магната, звичайно. А щодо дозвілля і друзів, то ми дуже любимо гостей, двері нашого дому завжди відкриті для друзів. Всі мої друзі вже мають дітей, і у вільний час ми або їздимо відпочивати з друзями, або ще краще, їдемо у гості до батьків.
Дякую Вам, Тарасе, за цікаву розмову. Бажаю Вам і Вашим рідним незабутніх, цікавих і приємних подій у житті! А також здоров’я, наснаги і вдячних поціновувачів!!!
Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 5
Вы не можете начинать темы Вы не можете отвечать на сообщения Вы не можете редактировать свои сообщения Вы не можете удалять свои сообщения Вы не можете добавлять вложения
