Дуже класно, коли актор може бути не тільки актором. Це стосується і Тараса Постнікова. Я думаю, що він може бути і не тільки музикантом.
Прослухала пісні на сайті, також подивилась відео з музею І. Гончара. 
(До речі, наступного разу, коли Тараса зніматимуть, то нехай два перші ряди трохи пригнуться або кудись пересядуть, бо дуже вже в кадрі їх забагато - такі славні потилиці...) 
Я думаю, що Тарас дуже добре почувається у вирі музики, серед простих людей. Бачите, воно ж так є, що зазвичай музикантів більше чути, аніж видно. А особливо коли вони все життя просиджують в оркестровій ямі, і виходять тільки на перекур. Тараса Постнікова чекала би така сама доля, якби він справді залишився тільки музикантом.
А тепер про конкретне. Мені подобається, що п. Постніков не боїться експериментувати. У пісні "Бричка" там приспів такий екзотичний: "Ой джа, джа-джа"... таке враження, ніби татари на бек-вокалі стояли і дружно підспівували. Та й мотиви східні - півтонами. І не переконуйте мене, що це не так.
В інших піснях, до речі, теж переплітається суто український мелос із суто східними вкрапленнями. Це добре. Але мене найбільше, звичайно, потягнуло на лірику, і перше місце у рейтингу власних симпатій я ставлю пісні "Голуб на черешні"... мелодія знайома мені з дитинства, коли я 6-річною малечою ходила на концерт "Тріо Мареничів" і там звучала ця мелодія, тільки пісня називалась "Вже сонце низенько"... зрештою, суть пісні та сама... 
А що, коли б Тарасові спробувати інкрустувати у фольк трохи джазових мотивів? І не тому, що зараз це модно, а тому, що це справді екзотично.
Люди присіли на попсу, і я вважаю, що їх терміново треба з тої попси евакуювати. 
У Львові дуже навіть успішно підсідають на джаз. Причому, не той дикий альтернативний, а гармонійний. А експериментувати можна з усім - було би бажання! От пісню "Прилетіла ластівонька" я би таки трохи вдосконалила. Бо не дотягує. Як на мене, вона має всі шанси зійти на попсу... А що Ви думаєте?
Я вважаю, що професійний музикант не може себе обмежувати кількома стилями, а мав би прислухатись до різних і не боятися експериментувати. 
Творець взагалі не повинен задавати собі таких питань. Це навіть протиприродно. Творець повинен творити легко, вільно, натхненно. Все інше: критика, оцінка, усвідомлення, приходить потім. І воно вторинне. 
Ясно, що без взаємодії автор-слухач "кіна не буде"... я 
мала на увазі - не догоджати капризним слухачам, які хочуть, щоб усе було просто, ненапряжно... щось "типу чтиво, щоб полахати"... 
Сиріч - не стати ремісником. (А це у мистецтві дуже легко зробити). І при чім тут егоїзм? У нормальних дозах егоїзм якраз рятує. У надмірних - нищить самого егоїста. 
