Я мала змогу побачити цю виставу.
Найперше - мені справді сподобались декорації, цікаве вирішення, цікава ідея. 
Найдруге - мені не менш сподобались костюми (а точніше - їхня кількість на кількох героях), 
найтретє - я справді трішки заплуталась у сюжеті, але зрозуміла, що головну героїню таки стратили. 
Найчетверте - у нашому заполітизованому суспільстві багато що з цієї вистави сприймалось як відгомін теперішніх подій довкола леді Ю. Чомусь... 
хоч у таких випадках я волію абстрагуватись. 
Ну, і найп"яте - вірш Лесі Українки, до якого моя одна талановита коліжанка, фахова піаністка, написала музику. І от коли я додивилась виставу до кінця, то подумала, як би доречно звучала ця пісня в кінці... ОСТАННЯ ПІСНЯ МАРІІ СТЮАРТ
Que suis je, helas!.. (франц. О, що я таке!..)
Що я тепер, о Боже! Жить мені для чого?
Слаба, мов тіло, в котрім серця вже нема,
Тінь марна я, мене жаль-туга обійма,
Самої смерті прагну, більше вже нічого,
Не будьте, вороги, ненависні до того,
Хто в серці замірів владарних не здійма,
Бо муку більшую, ніж має сил, прийма,
Не довго втримувать вам лютість серця свого!
Згадайте, друзі, - ви, котрі мене любили, -
Що я без щастя-долі у житті сьому
Нічого доброго зробить не мала сили;
Кінця бажайте безталанню моєму,
Бо вже коли я тут недолі досить маю,
Хай буду я щаслива там, у іншім краю!
.....
